Тепер коротко поговоримо про монтаж системи автоматичного поливу, а також про те, як її можна оптимізувати.
Як водиться, часто теорія дещо розходиться з практикою – так було практично скрізь і завжди. Взагалі, якщо проект був розроблений правильно з погляду питань гідравліки, особливості місцевості (дерева, чагарники, стежки, яри, водоймища тощо), а також з урахуванням його достатньої укомплектованості (кількість з’єднань, труб тощо) , то монтаж у порівнянні з нам не зазнаватиме значних змін.
Отже, двома словами про те, як виглядає система. Сопла вкручуються в спринклери, які спеціальними сполучними колінами кріпляться до різьбових з’єднань (кутів або трійників). Краплі шланги спеціальними трійниками або кутами кріпляться до перехідних муфт, які за рахунок невеликих шматочків труби переходять знову-таки у вищезгадані різьбові з’єднання (кути або трійники). Далі всі ці з’єднання поєднуються в окремі зони трубами. В середині кожної із зон встановлюються електромагнітні клапани, розташовані в спеціальних коробах із кришкою на рівні землі. Від клапанів відводиться магістральна труба більшого діаметра та підводиться до насоса. Від насоса труба підходить до ємності. Від ємності – до свердловинного насоса, централізованого водопостачання або просто до окремого крана.
Розглянемо деякі з питань монтажу та оптимізації систем у наведеному вище порядку.
Відразу зупинимося на сполучних колінах. Вони спочатку випускаються у готовому вигляді різної довжини. Стандартні варіанти: 15 та 30 сантиметрів. Ми ж рекомендуємо самим виготовляти подібні сполуки за рахунок застосування гнучкої трубки (продається бухтами по 30,0 метрів) і куточків (штуцер-кутник) від виробника RainBird (США). Негативними сторонами такого «самодельного» з’єднання стануть тривалість його монтажу (порівняно з готовими колінами), а також відсутність можливості регулювати обертання куточків у значних межах.
Але є плюси. По-перше, можна виготовити коліна будь-якої довжини, оскільки трубка ріжеться на ваш розсуд (такі довгі коліна необхідні для застосування у випадках, коли неможливо підвести трубу ПНД досить близько до спринклеру, щоб не пошкодити кореневу систему рослин). По-друге, такий аналог анітрохи не поступається в технічних характеристиках, але при цьому коштує приблизно в 4 рази дешевше! Але тут відразу ж необхідно мати на увазі: такі з’єднання здешевлюють систему у випадках установки приблизно 8-12 сопел і більше. Якщо ж встановлювати меншу кількість, то дешевше, звичайно ж, скористатися вже готовими зразками.
Деякі монтажники застосовують у системах так звані сіделки замість трійників (як різьбових, так і рівносторонніх). Ці з’єднання обійдуться дешевше, але їх монтаж вимагатиме достатньої вправності. Якщо трійники можна з’єднати з трубами (вставити) і зафіксувати їх після цього, для сіделки потрібно спочатку просвердлити в трубі отвір, а потім ще й рівно зафіксувати з’єднання, щоб забезпечити рівномірність потоку води. Звідси зростає і тривалість монтажу. Ми все ж таки не рекомендуємо їх застосовувати тим з вас, хто ще недостатньо досвідчений.
Не варто на тих ділянках, де трубопровід видозмінює свій напрямок (повороти, але не трійники) під час монтажу встановлювати кути (компресійні з’єднання для труб). Найкраще на таких ділянках обійтися звичайним плавним вигином, якщо це можливо. Таким чином (і це найголовніше) знизяться втрати тиску та сила гідравлічного удару у трубопроводі. Крім того, можна буде заощадити, оскільки зазвичай таких поворотів у трубопроводі достатньо. Звичайно, у системах із застосуванням труб великого діаметру радіуси таких поворотів будуть значними, тому тут потрібен індивідуальний підхід – на місці, так би мовити.
На сьогоднішній день різниця у вартості між електромагнітними клапанами з можливістю регулювання об’єму потоку води і без регулювання становить близько 200,00 рублів (на прикладі виробника Hunter). У цьому випадку ми не рекомендуємо економити і радимо купувати клапани з можливістю регулювання (невеликий вентиль на кришці клапана). Це дозволить вам при необхідності змінювати тиск у кожній із зон поливу, а в зонах крапельного поливу так і зовсім знижувати тиск до необхідного робітника (1,7-2,8 бар).
Але в принципі, якщо говорити про зони крапельного поливу, то в них, природно, рекомендується встановлювати комплект крапельного поливу (це електромагнітний клапан із додатковим фільтром та регулятором тиску). Так, звичайний електромагнітний клапан з регулюванням об’єму потоку води теж чудово справляється з такого роду зонами поливу, але все ж таки хочуть, щоб система служила не тільки налагоджено, але й довговічно. А крапельні шланги дуже і дуже вибагливі.
Тепер поговоримо про коробки. Короб – це певною мірою перевернуте відерце з кришкою, встановленої у його дні. Короба бувають різної форми та розмірів, але найстандартніші – короби трапецієподібного перерізу, що звужуються біля поверхні землі (де розміщується кришка) і розширюються на дно траншеї. Призначені короби як для установки електромагнітних клапанів, так і для установки водяних розеток. Якщо в разі установки водяної розетки можна знехтувати коробом, причому найчастіше цей варіант переважно з огляду на його естетичність, то для електромагнітних клапанів обов’язковою умовою є установка коробів (якщо вони не встановлюються в окремих боксах, приміщеннях або на стінах, наприклад). Це необхідно для того, щоб мати постійний доступ до клапана для його регулювання та обслуговування.
До речі, траплялися випадки, коли велика кількість паводкових вод заливало електромагнітні клапани повністю. У таких випадках необхідно прочистити клапан, а також прочистити та висушити соленоїд. І все, тобто клапан не боїться води! Короб його не герметизує, а лише запобігає засипанню землею. Крім того, народні умільці навіть примудряються розміщувати стандартний електромагнітний клапан (з різьбленням, що дорівнює одному дюйму) у коробі, призначеному для водяної розетки. В наявності при цьому економія та естетика (кришка такого короба менша), але незручність, оскільки не зовсім зручно обслуговувати клапан у коробі з вузьким отвором.
До речі, про водяні розетки. Багато хто нарікає на те, що ключ (для водяної розетки) досить важко як вставити у водяну розетку, так і витягнути з неї. Це відбувається через високий тиск у магістральному трубопроводі. Боротися з цим можна різними способами (підбирати водяні розетки різноманітних модифікацій), але одним із найпростіших способів послужить заміна розетки звичайним кульовим краном із пластику. Така конструкція буде виглядати трохи непоказно (можна сховати кран в короб), але замість цього ви отримаєте можливість з легкістю до нього підключатися і регулювати тиск води. Дуже прийнятне рішення!
Що ж до електрики, то часом можна замінити силовий кабель КВВГ (контрольний з вінілової оболонкою та вінілової ізоляцією жили, голий, тобто без зовнішнього захисного покриття), стійкий до агресивних середовищ, звичайним кабелем ВВГ, але з укладанням його в гофрованій трубці (Рукав-гофра). Такий варіант анітрохи не поступиться першим, але обійдеться дешевше, щоправда, у разі відсутності пошкоджень гофрованої трубки. А якщо розглядати більш-менш «вічний» варіант, тоді рекомендуємо розміщувати кабель КВВГ в трубі ПНД малого діаметра. Це дозволить як зберегти стійкість до агресивних середовищ, так і забезпечити механічну міцність.
Насоси з діаметром вихідного патрубка більше одного дюйма рекомендується зв’язувати з блоком контролю потоку через байпас (від англійського bypass – обхід). Ця рекомендація є, наприклад, у каталозі обладнання від виробника насосів ESPA (Іспанія). І тут знижується навантаження блок контролю потоку, але з придушується його функція.
Ємності, як відомо, бувають різних форм та обсягів. Але також вони бувають і різного забарвлення. Ми рекомендуємо використовувати ємності чорного кольору. Це зумовлено тим, що в ємностях, наприклад, синього та зеленого кольорів вода починає цвісти, тому що проникаючі сонячні промені сприяють розвитку мікроорганізмів. Місткість чорного кольору не є ліками від усіх хвороб, але ризик цвітіння буде значно знижений.
У разі, коли необхідно розміщувати ємність під землю, рекомендується застосовувати спеціальні ємності з додатковими ребрами твердості. Але і звичайну ємність можна встановити під землею. Для цього потрібно викопати котлован, зробити гравійне відсипання його дна, встановити ємність, наповнити її водою, а після цього залити весь навколишній простір бетоном, залишаючи доступ до кришки. У цьому випадку ємність не зазнає деформації (стиснення) під час експлуатації.
Внаслідок деякого зниження темпів економічного зростання країни, і навіть у зв’язку з що знижується купівельної спроможністю росіян, дедалі менше людей під силу розгорнути у собі дільниці повноцінну систему автоматичного поливу. Задоволення не з дешевих, як кажуть, але в окремих випадках можна спробувати дещо спростити систему і, як наслідок, здешевити її.
Наприклад, можна відмовитися від пульта управління і замінити всі електромагнітні клапани звичайними кульовими кранами з пластику. У такому разі вам доведеться самим відкривати та закривати окремі зони поливу – це незручно, але, наприклад, якщо на ділянці хтось постійно проживає, починаючи з весни та закінчуючи восени, то чому б і не спробувати.
У значних масштабах на ділянках реалізуються звані напірні системи автономного характеру. Але застосовні вони, переважно, лише краплинного зрошення, оскільки робочий тиск краплинного шланга нижче, ніж сопел. Наприклад, у кожній з теплиць розміщується крапельний шланг, а поруч із теплицею на певному піднесенні встановлюється ємність із водою. Вода під впливом тиску самопливом поширюється в шлангу та здійснює полив рослин. Теж варіант.
А можна, наприклад, взагалі відмовитися від земляних робіт і розмістити зрошувачі на поверхні. У такому випадку рекомендується використовувати імпульсні спринклери, а подачу до них води здійснити гнучкими шлангами і трубками.
Словом, голь на вигадку хитра! Тому не бійтеся експериментувати і відкривати собі щось нове. Навіть якщо не вийде – не біда. Так чи інакше, у цьому питанні ви будете взаємодіяти з водою, а вода – це життя.